У п'ятницю після другої неділі по Зісланні Святого Духа Церква святкує ще одну урочистість – Христа Чоловіколюбця. Це свято можна назвати певним підсумком всього пасхального часу від Воскресіння до Вознесіння, а також Зіслання Святого Духа і Євхаристії. Всі ці події в особливий спосіб вказують передусім на Божу любов, підкреслюють Божу любов, як найбільший дар для людей.
Таїнство Євхаристії – це Тіло і Кров Ісуса Христа під видами хліба і вина. Євхаристія, це невичерпне джерело Божої любові, духовної сили для людської душі на дорозі освячення і спасіння. Щоб християнин міг щедро користати з надзвичайних дарів Божої любові, які Христос скриває для людей у Тайні Євхаристії, цій надзвичайній скарбниці Божих ласк, потрібно мати світлі очі віри.
Християни часто звертаються в різних справах за допомогою до святих, а чи стараємося наслідувати приклад життя святих, ставати святими, бути близько Бога, як вони?
Роль Святого Духа в житті християнина є дуже важлива. Адже життя християнина зв’язане з особою Святого Духа вже від моменту хрещення і миропомазання, і триває все життя. Світло Святого Духа і Його дари допомагають нам духовно зростати у пізнанні Бога, Його науки, глибоко з’єднатися з Ним. Апостол Павло тісно пов’язує гідність людини з особою Святого Духа такими словами: „Ваше тіло храм Святого Духа” (1 Кор. 6, 19 ).
Святі отці своїм життям засвідчили свою віру в Бога, зберігаючи Його науку, об’являли Його присутність у світі взаємною любов’ю і цим показали свою єдність з Богом за словами апостола Івана: „Хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі і Бог перебуває в ньому” (І Ів. 4, 16).
Перший крок до неба – власна відповідальність, здійснення на практиці заповіді любові себе самого. Подія Вознесіння Христа на небо пропонує нам запитати себе, якою є наша відповідальність, старання за своє освячення, наскільки вміємо любити себе, поважати, шанувати власну гідність, зберігаючи Божі дари добрим виконанням християнських обов’язків.
Якщо хочемо духовно зрости – бути міцні у вірі, відчувати Божу поміч і любов у щоденному житті - треба молитися до Бога не лише за земні потреби, а й також за духовні, за світло Святого Духа у розумінні Божої волі і провидіння, якими Бог провадить нас до неба, і тоді Боже щастя буде частіше усміхатися нам.
Розмова Ісуса з самарянкою є чудовим прикладом християнського способу навернення наших ближніх з різних гріхів. Спаситель з великою повагою і пошаною ставиться до гідності грішної жінки. У цій розмові Ісус поступово переходить від матеріальних речей до духовних, від зовнішніх - до внутрішніх, від дочасних – до вічних.
„Надія ж нас не засоромить, бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний”(Рим. 5,5). Хто, отже, всім серцем надіється на допомогу від Бога, того Бог оздоровить з різних недуг, звільнить з різних трудностей, про що запевнюють нас слова псалма: „Ті, що надіються на Господа, – як гора Сіон, що не хитається повік” (Пс. 125, 1).
Святе Письмо не одобрює невірство Томи, називаючи його допитливим. Навпаки, апостола Тому називають «невіруючим», тим самим засуджується подібний акт. Ми повинні кожного разу збагачувати свою віру в Бога, для того нам необхідно постійно читати Святе Письмо, роздумувати над написаними словами та й застосовувати їх у власному житті.