Свято Покрову Пресвятої Богородиці - це свято її жертовної материнської любові, яку жертвує за нас Богові своїми постійними молитвами.
Християнин, ідучи до Бога, як джерела світла, краще бачить свої гріхи і тоді сумнівається, боїться, чи Бог не відкине його за це, чи вислухає його молитви. Та Божа любов і милосердя є більші за людські гріхи.
Велич віри жінки хананейки полягає у її повному довір’ї до волі Ісуса, у витривалій молитві, у готовності на любі жертви, сповнити будь-які умови, щоб отримати від Христа ласку оздоровлення дочки від злого духа.
Хрест має багато символічних значень: це символ спасіння християн, символ щастя, любові Бога до нас, символ перемоги над злими силами, духовна зброя, джерело духовної сили, символ охорони і захисту.
Таланти - це не лише різні природні дари, вміння, здібності – матеріальні речі, але й життя, дар любові, можливості творити добро. Притча про таланти є закликом до розвитку, як власних талантів, так і до відповідальності за розвиток талантів наших ближніх.
Різдво Пресвятої Богородиці є святом надії і радості, бо народження Марії стало променем надії для людей на швидкий прихід Месії, Спасителя, Котрий визволить людей з неволі зла, гріха, подарує Боже щастя і свободу.
Дар любові - це дар, якого найбільше прагнуть люди. Якщо християнин вірить, що Бог є любов’ю, то кожен наш зв’язок з Богом і ближніми потрібно наповнити духом любові, а не лише духом обов’язку чи страху.
Мученицька смерть Івана свідчить про глибокий дух його віри і любові до Господа Бога, що випливав з глибокого пізнання Бога і Його закону, вірності Йому. Бо справжня любов завжди вірна до кінця.
Все, що Бог створив, є плодом Його любові, зокрема людина. Шукаючи Божого щастя, вміймо любити себе Божою любов’ю, любити Бога в собі через терпеливість, покору, лагідність до себе, старанність у виконанні своїх обов’язків. Це буде наша відповідь на Божі запрошення до щастя, на дари його ласк і любові.
Душа є найбільшим Божим даром, цінністю, за спасіння якої страждав Божий Син. Тому Бог, як добрий господар, турботливий батько, дбаючи про її вічне життя, огородив її огорожею заповідей, створив для неї чавила - Святі Тайни, невичерпні джерела своєї ласки, духовної поживи, вибудував башту – залишився присутнім в кивоті у Святих Тайнах, щоб нас охороняти, зміцнювати у всіх потребах.