Через святе Хрещення ми очистилися з первородного гріха і отримали завдання свідчити про Бога у світі. Завданням кожного християнина є свідчити своєю вірою і любов’ю про Бога ближнім, об’являти Його словами і вчинками іншим людям.
Різдвяний час нагадує нам, що Бог прийшов на землю, щоб нам послужити, зблизити нас до себе, думає про нас і наше вічне добро, а людина часто використовує зустріч з Богом, використовує Бога, для поправи особистого життєвого становища
Таїнство Христового Різдва пригадує нам, що Бог є зажди близько нас, але людина не все є близько Бога, не завжди хоче вповні відкритися на Бога, прийняти до свого серця його правду і любов, котрі дарують людині правдиве щастя.
Сім’я, родина, це маленька церква, яка у великій мірі причиняється до збереження і передавання наступним поколінням Божого дару віри і любові, Божих правд, народних і релігійних традицій і звичаїв.
Єднаючись сьогодні з похвалами народженому у Вифлеємі Божому Синові і величними словами гімну ангелів „Слава на висотах Богові і на землі мир”, ми повинні прославляти Господа не тільки устами, але і всім своїм життям, любов’ю свідчити світові, що Христос справді народився і живе в наших серцях.
Xристиянство це не є віра через виконання зовнішнього обов’язку (обряду), це є віра внутрішнього стану людини. Господеві набагато важливіше, з яким серцем, з якими думками ми прийдемо до Нього, ніж те, яку гостину ми відбудемо.
Довіра може зродитися у душі людини найперше через її особисті старання. У духовному зростанні, пізнанні Бога є певні речі, котрі ніхто за нас не зробить, крім нас самих, бо неможливо іншому побачити Бога, який об’являється мені, не може хтось інший почути Божий голос, котрий промовляє до мене.
Надія Йоакима і Анни на Боже милосердя стала основою надії для нас. Приклад їхнього життя навчає нас, що не залежно від обставин життя і наших можливостей, у нас зажди залишається надія на Божу поміч і опіку, на його батьківське милосердя. Божа всемогутність завжди більша за наші людські можливості і обмеження.
Причиною відкидання людиною Бога, нехтування його законами є самолюбний погляд людини на себе і на життя. Людина відкидає Бога, не бажаючи жити за його заповідями, бо стає власником себе, свого життя, свого тіла, кажучи до Бога: це моє життя, це моє тіло, це мої діти.
Міра нашої жертовності – це міра нашого щастя з Богом. Якою є моя жертовність, такою є надія, таким є джерело щастя: Господь Бог, або речі світу.