Щоб появилося довір’я Богові, людина має подолати у собі бар’єру страху, переконати себе, що Божа ласка є сильніша за будь-які людські труднощі, спокуси, а Божа любов більша за наші гріхи.
На землі все живе запрограмоване Богом. А хто ж запрограмував зло? Чому людство не може обійтися без нього? Майбутнє людства залежить від кількості людей, які перемогли в собі зло. Найважча боротьба – це перемога над собою.
Духовний храм, храм духа віри і любові завжди важливіший і міцніший за будь-який матеріальний храм. І хоч видимий храм є важливий у житті Церкви, як зовнішній знак нашої віри в Ісуса Христа, однак духовний храм зажди важливіший і цінніший, бо він має силу відродити матеріальний храм.
Законовчитель, питаючи Христа, „А хто мій ближній?”, отримав набагато більше ніж просив. Ісус словами притчі пояснив йому не лише хто є нашим ближнім, а також показав як ми повинні любити наших ближніх, допомагати їм у потребі, незважаючи на особу.
У життя, як у добру книжку, потрібно вкласти добрий зміст, а зміст життя — це добрі вчинки, зокрема наша молитва, наповнена духом віри і милосердя до ближніх. Добрі вчинки — це наш нестертий запис у „книгах життя” Божого Царства.
Багато християн вважають себе людьми віруючими, та не всі живуть з Богом щодня. Коли приходять різні випробування, чи ми зразу звертаємося по допомогу до Бога і тільки на нього покладаємо всю нашу надію.
Бог є вічний і незмінний, і його закон ніколи не змінюється, його наука зажди актуальна, бо вона не залежить від обставин і подій у світі. Хто щиро вірить у Бога і всім серцем надіється на нього, тому не загрожує ніяке зло у світі, Божа ласка надійно охороняє його.
Слабкість віри людини у любов і доброту Бога, у життя вічне зроджує в неї слабку надію на Божу поміч у житті і провадить до того, що людина починає будувати своє життя і щастя власними зусиллями, з допомогою земних речей, покладаючи на них свою надію.
Господь ставиться до нас завжди однаково, і коли ми добрі, і коли ми злі і грішні. Його доброта не залежить від нашого стану, а навпаки стан нашої душі – мир, радість залежать від зв’язку з Богом. Хто має Бога в серці, той зажди має радість у житті.
Досконалий послух науці Христа є виявом повної надії на Бога, котра запевнює нам щасливе життя і спасіння. Дотримання людиною лише частини науки Ісуса свідчить про її надію більше на себе, ніж на Бога. А брак вірності Богові у всьому і до кінця не дає людині можливості отримати обіцяні Ісусом плоди від слухання і збереження Божого Слова: глибокий душевний мир і радість, відчуття щастя у житті.