Для успіху нашої фізичної чи духовної праці важливо не тільки те, що ми робимо, а також як ми це робимо – якість нашої праці. Все треба робити в дусі віри і повної надії на Бога, відповідно до Божих заповідей, в згоді з Божою волею і довір’я його мудрості.
Славне Успіння Божої Матері черговий раз показує нам, наскільки важливим є бути християнином не лише на слові, а й на ділі. Рівень виконання наших християнських обов’язків свідчить про якість нашого ставлення до Бога. А від якості нашого зв’яку з Господом залежить наше щастя дочасне і вічне.
Ми є недосконалі, і у стосунках між людьми бувають іноді помилки,
непорозуміння. Саме милосердя і прощення допомагає нам виправляти ці
стосунки, відновлювати, змінювати їх на краще.
Показавши апостолам свою славу, Христос пригадав їм мету життя – оглядати Бога в небі лицем в лице, що буде джерелом вічного щастя і радості спасенної душі.
В Євангелії цієї неділі повторюється тема випробувань у людському житті, які стаються у вигляді хвороби і опанування молодого хлопця злим духом. Євангелист Матей, описуючи оздоровлення біснуватого юнака, подає три основні причини, які призвели його до такого стану.
Метою випробувань є найперше наш духовний зріст, щоб ми не забували про потребу Бога, захист перед можливими майбутніми труднощами, приготування до них. Це також нагода навчитися мудрості у житті, глибше пізнати і зрозуміти правди віри.
Хто розділяє життя на світське і релігійне, той позбавляє свою віру сенсу і її плодів. Такий поділ життя свідчить про певне роздвоєння у душі людини між Богом і світом. А там де є поділ, дуже мало надії залишається на душевний спокій, можливості відчувати себе щасливою людиною і щасливим християнином.
Якщо особа боїться відкрити Богові правду про себе, про стан своєї душі, це означає, що вона ще не пізнала Його, не пізнала велич Божої любові, її душа перебуває у темряві, духовній сліпоті. Хто пізнав Бога, той радо старається спілкуватися з Ним, відкривати свою душу для оздоровлення і наповнення Божими дарами.
Кожен з нас має право просити Бога про дар здоров’я, чи оздоровлення з хвороби, і Він готовий дати його нам, але при одній умові, що ми не будемо вживати його на шкоду нашій душі чи для земного задоволення, а будемо спрямовувати його для освячення душі, для творення добра і служіння ближнім.
Ми відвертаємося від Христа, не тоді, коли сумніваємося у його існуванні чи перестаємо молитися, а найперше тоді, коли у житті більше уваги приділяємо земним достаткам, ніж потребам душі; особливо коли у молитві наша увага більше зосереджується на задоволенні особистих земних потреб, ніж на пізнанні Бога і його волі.