Відношення людини до Бога не може основуватись на невільничому послусі й підкоренні, на страсі, корисливості чи якійсь формальності. Бог не хоче мати людей, як стероризованих невільників, а як любих дітей своїх. Якщо Бог дав заповіді про любов та інші заповіді, то лише для того, щоб любов стала духом закону.
Наше життя - це своєрідна екскурсія, подорож до неба. Ми знаємо ціль, до якої маємо дійти, але не знаємо добре дороги до неї, як саме впевнено і надійно можна дійти до тої цілі. І саме Ісус Христос може і повинен стати нашим надійним екскурсоводом, провідником до неба.
Поклоняючись святому Хрестові, ми поклоняємося йому передусім, як таємниці Божої любові. Бо саме на Хресті Бог показав людям найвищий прояв і доказ своєї любові через страждання і смерть свого Божественного Сина. Бо тільки правдива любов є готова на таку велику жертву – віддати своє життя за спасіння інших людей.
Людина є щаслива тільки тоді, коли використовує Божий дар за Божим призначенням, коли все в житті переживає разом з Богом, коли живе не лише для потреб тіла, а для Бога, щоб мати життя вічне.
Ми радіємо в житті не тільки конкретними успіхами, а навіть кожною найменшою нагодою для успіху, кожною думкою про якесь добро, про майбутній успіх. Таку саму радість приносить нам Різдво Богородиці. Ми радісно святкуємо Різдво Богородиці на знак нашої вдячності за її різноманітну поміч нам.
Для людини віруючої, християнина, єдиним скарбом і джерелом повного душевного спокою, вічного життя і щастя є Бог і Його любов. Бо саме Бог у своїй досконалій любові є тим, Хто найкраще розуміє людину, задовольняє найглибші потреби її душі.
Будь-яка кривда чи образа, вчинена нам, це частина історії нашого життя, якої неможливо повністю викорінити, витерти зі сторінок нашого життя. Але з допомогою Бога і його ласки ми можемо змінити підхід до отриманих образ, навчитися безболісно сприймати і переживати ці неприємні події в нашому житті.
„Не обманюйте себе самих: з Богом жартувати не можна. Що хто посіє, те й жатиме. Хто бо для свого тіла сіє, той з тіла пожне зотління; а хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне” (Гал. 6, 7-8).
В Успінні Господь в особливий спосіб нагородив Марію за її вірне і самовіддане служіння Богу, взявши її з тілом і душею до неба. Марія брала участь у ділі спасіння, народивши Ісуса, тому тепер бере участь у Його славі.
Кожне випробування має відкривати нам обмеженість наших сил і
можливостей, зміцнювати зв’язок віри і надії з Богом. Тоді надія на Бога
вкаже вихід з ситуації, все розставить на свої місця, допоможе віднайти
вартість себе і сенс життя.